Мета курсу полягає у формуванні комунікативної компетентності студентів; набуття комунікативного досвіду, що сприяє розвиткові креативних здібностей студентів та спонукає до самореалізації фахівців, активізує пізнавальні інтереси, реалізує евристичні здібності як визначальні для формування професійної майстерності та конкурентоздатності сучасного фахівця; вироблення навичок оптимальної мовної поведінки у професійній сфері: вплив на співрозмовника за допомоги вмілого використання різноманітних мовних засобів, оволодіння культурою монологу, діалогу та полілогу; сприйняття й відтворення фахових текстів, засвоєння лексики і термінології свого фаху, вибір комунікативно виправданих мовних засобів, послуговування різними типами словників.

Завдання:

сформувати чітке і правильне розуміння ролі державної мови у професійній діяльності;

забезпечити досконале володіння нормами сучасної української літературної мови та дотримання вимог культури усного й писемного мовлення;

виробити навички самоконтролю за дотриманням мовних норм у спілкуванні;

розвивати творче мислення студентів;

виховати повагу до української літературної мови, до мовних традицій.

сформувати навички оперування фаховою термінологією, редагування, коригування та перекладу наукових текстів.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати:

норми сучасної української літературної мови;

правила роботи з фаховим текстом;

основні вимоги до ведення ділової документації;

правила ведення переговорів, нарад, зборів, співбесід;

норми етикету тощо;

вміти: правильно використовувати різні мовні засоби відповідно до комунікативних намірів; влучно висловлювати думки для успішного розв’язання проблем і завдань у професійній діяльності;

сприймати, відтворювати, редагувати тексти офіційно-ділового й наукового стилів;

скорочувати та створювати наукові тексти професійного спрямування, складати план, конспект, реферат тощо, робити необхідні нотатки, виписки відповідно до поставленої мети;

складати різні типи документів, правильно добираючи мовні засоби, що репрезентують їх специфіку;

послуговуватися лексикографічними джерелами (словниками) та іншою допоміжною довідковою літературою, необхідною для самостійного вдосконалення мовної культури.

Форма підсумкового контролю – залік, екзамен.