Мета курсу полягає у формуванні комунікативної компетентності студентів; набуття комунікативного досвіду, що сприяє розвиткові креативних здібностей студентів та спонукає до самореалізації фахівців, активізує пізнавальні інтереси, реалізує евристичні здібності як визначальні для формування професійної майстерності та конкурентоздатності сучасного фахівця; вироблення навичок оптимальної мовної поведінки у професійній сфері: вплив на співрозмовника за допомоги вмілого використання різноманітних мовних засобів, оволодіння культурою монологу, діалогу та полілогу; сприйняття й відтворення фахових текстів, засвоєння лексики і термінології свого фаху, вибір комунікативно виправданих мовних засобів, послуговування різними типами словників.
Завдання:
– сформувати чітке і правильне розуміння ролі державної мови у професійній діяльності;
– забезпечити досконале володіння нормами сучасної української літературної мови та дотримання вимог культури усного й писемного мовлення;
– виробити навички самоконтролю за дотриманням мовних норм у спілкуванні;
– розвивати творче мислення студентів;
– виховати повагу до української літературної мови, до мовних традицій.
– сформувати навички оперування фаховою термінологією, редагування, коригування та перекладу наукових текстів.
У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати:
– норми сучасної української літературної мови;
– правила роботи з фаховим текстом;
– основні вимоги до ведення ділової документації;
– правила ведення переговорів, нарад, зборів, співбесід;
– норми етикету тощо;
вміти: правильно використовувати різні мовні засоби відповідно до комунікативних намірів; влучно висловлювати думки для успішного розв’язання проблем і завдань у професійній діяльності;
– сприймати, відтворювати, редагувати тексти офіційно-ділового й наукового стилів;
– скорочувати та створювати наукові тексти професійного спрямування, складати план, конспект, реферат тощо, робити необхідні нотатки, виписки відповідно до поставленої мети;
– складати різні типи документів, правильно добираючи мовні засоби, що репрезентують їх специфіку;
– послуговуватися лексикографічними джерелами (словниками) та іншою допоміжною довідковою літературою, необхідною для самостійного вдосконалення мовної культури.
Форма підсумкового контролю – залік, екзамен.
- Teacher: Лариса Іванівна Гуцул